ВСТУП

Сьогодні, в часи незалежної України, поряд з процесами розвитку економіки, культури та освіти  існує чимало проблем, для вирішення яких ще не знайдено оптимальних шляхів. Зокрема йдеться про збереження дерев'яних культових споруд, які мають велику історично–архітектурну та культурну цінність.

Виплекані й збудовані впродовж віків талановитими народними майстрами українські дерев'яні храми досягли цілісної архітектурно–мистецької досконалості Унікальність, неперевершеність і відсутність аналогів у інших народів ставить українське церковне будівництво на рівень найвищих світових мистецьких досягнень.

Проте традиційна архітектурна спадщина дуже вразлива через нетривку матеріальну основу, з якої вона створена. Це стосується, насамперед, об’ємно–просторової структури пам'ятки, зміни традиційних матеріалів та конструкцій, порушення середовища, яке склалося історично, що призводить до втрати автентичності й історико–мистецької цінності.

Коли починаєш цікавитися долею дерев'яних церков, то складається враження, що знайомишся з фронтовими повідомленнями. Дані МНС, МВС по областях щомісячно рясніють численними повідомлення про крадіжки в церквах, пожежі та знищення сакральних споруд. Складається враження, що на сьогодні саме тут проходить передова лінія захисту духовності, нашої історичної пам'яті, культурної спадщини. І, на жаль, цю битву ми поки що програємо.

Злочинність, скерована проти історичних пам'яток, не є чисто юридичним поняттям. Дане поняття було запроваджене, передусім, для використання у криміналістиці та кримінології, оскільки в цих науках необхідно оперувати певними категоріями узагальнень. До категорії злочинності, скерованої проти історичних пам'яток, на сьогодні можна зарахувати п’ятнадцять типів злочинів (серед них: крадіжки, крадіжки зі зломом, скупка краденого, контрабанда, шахрайство, грабіж, убивство, фальсифікація, спекуляція, підкуп, хабарництво).

Цей список слід було розширити б, додаючи карні діяння, вказані в законі про охорону пам'яток старовини та нагляд за пам’ятками старовини. До них поряд з іншими належать: вивіз історичної пам’ятки без дозволу, знищення або пошкодження пам'ятки, перешкоджання або утруднення доступу до пам'ятки працівників органу охорони пам'яток старовини, які діють згідно з повноваженнями, що випливають із закону; ведення без дозволу або всупереч умовам дозволу реставраційних та відновлювальних робіт, будівельних робіт, реставраційних чи архітектурних досліджень на історичному об'єкті, вписаному до реєстру пам'яток старовини; або будівельних робіт чи археологічних досліджень на прилеглій до об’єкта території, неналежний захист архітектурної пам'ятки її власником або хазяїном від пошкодження, знищення, втрати чи крадіжки.

1. ПРОТИПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА САКРАЛЬНИХ ПАМ’ЯТОК

Причини пожежі можуть бути різними: природними і об’єктивними (від блискавки, від залишеної без нагляду свічки), а також залежними від людського фактору і суб'єктивними (недбалим ставленням до стану електромережі та до правил дотримання протипожежної безпеки, намаганням приховати сліди крадіжки, бажанням збудувати нову церкву).

За результатами перевірок, найпоширенішими недоліками у протипожежному захисті культових споруд щодо їх технічного оснащення, є відсутність або несправність автоматичної пожежної сигналізації; невідповідність існуючої електромережі вимогам правил безпеки: неналежної забезпеченості об'єктів первинними засобами пожежогасіння, відсутністю на культових спорудах захисту від блискавок, а також запасів води для пожежогасіння. Чи не найголовніша причина виникнення пожеж -­­ використання в приміщеннях культових споруд відкритого вогню у вигляді свічок при наявності великої кількості дерев’яних поверхонь. Не краща ситуація і з самими дерев'яними конструкціями, не обробленими вогнетривким розчином. Як правило, вони займаються миттєво і згоряють вщент. На жаль, відповідальними за протипожежний стан культових споруд призначають осіб, які не можуть належним чином контролювати ситуацію, а нерідко і самі стають винуватцями пожеж.

Згідно з офіційною довідкою ГУ МНС України, у Львівській області залишаються невиконаними 69% протипожежних заходів, приписів державною пожежного нагляду, термін виконання яких вийшов.

Церковні комітети не поспішають витрачати кошти на їх виконання. Рядові пожежники та пожежні інспектори скаржаться, що церковне керівництво ігнорує їхні вимоги обладнати храми протипожежною сигналізацією та обробити дерево вогнетривкими речовинами, які уповільнюють процес горіння.

На території України міститься близько 14 тисяч культових установ, що належать до різних релігійних конфесій. Лише 17% з них (2469) обладнані необхідними засобами охоронно–пожежної сигналізації.

Державна пожежна охорона реєструє близько ста випадків пожеж у історичних пам’ятках на рік. Переважна більшість епізодів стосується саме сакральних об’єктів. Щороку зі списку історичного дерев'яного сакральною будівництва викреслюються чергові об’єкти. Не всі усвідомлюють, що саме дерев’яні храми є унікальною часткою культурної спадщини.

У тому, що пожежа являє собою найбільшу небезпеку для сакральних об’єктів, не потрібно нікого переконувати. На відміну від інших особливих загроз (наприклад, крадіжки, акти вандалізму, повені чи бурі) наслідки пожежі - найчастіше є незворотними (табл. 1, а–б). Якщо у випадку крадіжки можна розраховувати на те, що при певному везінні вдасться повернути втрачені предмети, то пожежа, у принципі, позбавляє нас такого шансу. Виявляється, що перед такою стихією, як вогонь, усі предмети, незалежно від виду матеріалу, з якого вони виготовлені, беззахисні. У вогні безповоротно гине все спорядження. Під високою дією температури нищаться навіть ті речі, які, здавалося, мали шанс вціліти (табл. 1, в).

2. ЗАХИСТ САКРАЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ ВІД ЗЛОЧИННИХ ПОСЯГАНЬ

Не можна обминути і проблеми викрадення творів мистецтва, які знаходяться в сакральних об’єктах, це одна з найбільших проблем усіх злочинів щодо пам’яток культурної спадщини. Їхня кількість за останні кільканадцять років набула просто загрозливого масштабу. Аналіз статичних даних, які стосуються злочинності, спрямованої проти об'єктів культурної спадщини, однозначно засвідчує, що, разом із приватними колекціями, сакральні об'єкти належать до пам'яток, які наражаються на найбільшу небезпеку.

У багатьох церквах зберігаються унікальні й цінні ікони, церковні чаші, хрести, стародавні книги в дорогій оправі, інші предмети релігійного культу просто безцінні у трактуванні збирачів старовинних раритетів, які задля поповнення власних колекцій ладні піти на будь–який злочин. Оскільки держава іноді просто не знає, які ж пам'ятки віддані на зберігання громадам. то для таких колекціонерів не становить труднощів найняти одного чи двох виконавців для викрадення бажаного раритету. А пожежа в цьому випадку лише допомагає приховати всі сліди крадіжки. Адже після того, як церква згоріла, доволі складно виявити речі, які могли бути викрадені. Крадіжки з храмів становлять 33% від загальної кількості крадіжок з об'єктів культурної спадщини. Якщо порівняти дані щодо загальної кількості майнових злочинів, то крадіжки історико–культурних цінностей становлять не більше 2% від загальної кількості. За статистикою, це лише незначна частка правопорушень, а з погляду збереження культурної спадщини - непоправні втрати.

На жаль, багато хто з управляючих сакральними об'єктами все ще недооцінює існуючу загрозу. Підсумок випадків викрадень, що трапилися за останні 15 років, продемонстрував, що, за статистикою, приблизно 80% сакральних об’єктів зазнали злочинних зазіхань  та нападок вандалів.

Небезпека не обмежується лише крадіжками. Нерідко трапляються також грабіжницькі напади на священиків. Це останнє явище особливо небезпечне, оскільки пов'язане з безпосередньою загрозою для здоров'я і життя людей.

2.1 ОСНОВНІ ПРИЧИНИ КРАДІЖОК

Існує багато причин високого рівня злочинності, скерованої проти сакральних пам'яток. Основною ж, однак, є недооцінка духовними особами фактичної небезпеки. Протягом довгих років серед духовних осіб існувало глибоке переконання, що місця релігійного культу оточені особливою «опікою», оскільки ці місця святі. Серед нас ще живуть люди, які пам'ятають часи, коли храми були відкриті увесь день, а іноді їх не закривали навіть на ніч, і ... не траплялося нічого поганого. На жаль, це вже історія. Сьогодні небезпека загрожує всім об'єктам, незалежно від того, чи вони знаходяться в місті, чи на селі. Деякі храми обкрадалися неодноразово.

Той факт, що серед украдених предметів історичні пам’ятки становлять лише частину втраченого майна, не дуже втішає – тут варто підкреслити, що злочинці вважають сакральні об’єкти потенційно легкою здобиччю. Одна злочинна група задовольниться крадіжкою скарбнички, а друга з того ж самого об’єкта викраде середньовічні скульптури, раки чи картини. Утримування на високому рівні загальної кількості крадіжок, означає, що, незважаючи на заходи, спрямовані на покращення стану захисту храмів, як динаміка змін, так і їхній масштаб залишаються незадовільними.

Причини крадіжок можна поділити на дві основні категорії: об’єктивні й суб’єктивні причини. До об’єктивних факторів необхідно віднести, в першу чергу, такі:

• загальний рівень небезпеки злочинності в державі;
• розташування об'єкта;
• сучасна мода на певні види культурних цінностей;
• масштаби місцевого злочинного середовища;
• котирування творів мистецтва в антикварних закладах та аукціонних салонах;
• архітектурна система і будівельна конструкція сакральних об’єктів.

Як видно з наведеного переліку, ніхто з управляючих сакральними об'єктами немає суттєвого впливу на формування вищезазначених чинників.

На відміну від наведених причин, суб'єктивні чинники мають індивідуальний характер (на кожному об’єкті вони різни, і на їх формування людина має вирішальний вплив). До цієї групи факторів слід занести такі:

• відсутність відчуття загрози з боку злочинців у осіб, відповідальних за безпеку об'єкта;
• механічні й будівельні засоби захисту (тип запірних пристроїв на зовнішніх та внутрішніх дверях, стан віконно–дверної столярки, обрамлення віконних отворів, захист горищних і підвальних люків тощо);
• фізична охорона об’єкта; огородження та освітлення прилеглої території; захист окремих творів мистецтва; наявність (або відсутність) системи сигналізації проти злому і нападу; наявність документації на історичні та мистецькі пам’ятки, що знаходяться всередині об’єкта та на інші цінні предмети, які можуть зацікавити злочинців,.

Суб’єктивні фактори можуть і повинні активно формуватися людьми. Адже саме від окремих членів громади залежить реальний cтyпінь небезпеки для об'єкта та його захист.

2.2 ІСНУЮЧИЙ СТАН ЗАХИСТУ САКРАЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ

Різні, часом нестандартні вирішення, які колись застосовувалися у храмах з багатим архітектурним озлобленням, сьогодні не завжди можна визнати безпечними. Зростання злочинності, яка крім зломів часто характеризується діями, що спричиняють спустошення внутрішньої частини культових споруд, викликає необхідність застосування більш солідних захисних засобів, які мають значно складнішу конструкцію. Проте, щоб розпочати ремонт й модернізацію будівельних та механічних захисних систем, необхідно визначити існуючий стан. Прикро, але на більшості об’єктів ситуація виглядає не найкраще, а їхній фактичний стан далекий від того, щоб визнати його хоча б задовільним. Найбільше зауважень можна висунути до стану віконно–дверної столярки, до запірних пристроїв, віконних та дверних приладів, грат, кріплень та індивідуальних заслон окремих безцінних рухомих пам’яток старовини Такої ж негативної оцінки нерідко заслуговує захист ліхтарів верхнього світла (дахових вікон), люків і потаємних схованок.

Для отримання повної картини стану захисту об'єкта, що зазнає ризику злочинних зазіхань, необхідно здійснити аналіз стану його будівельних, механічних та електронних захисних систем, а також фізичного спостереження. І ці фактори є вирішальними, перш за все, для класифікації даного об'єкта як надійно, достатньо захищеного або як погано захищеного, а їхня детальна оцінка вимагає контролю спеціаліста.

Деякі обставини значно погіршують фактичний ступінь безпеки і негативно впливають на існуючу систему захисту (табл. 2). До них, безперечно, необхідно віднести ремонт зовнішніх фасадів будівель. Риштування, наявність яких неодмінно пов’язана зі здійсненням фасадних робіт, являють собою додаткову дуже серйозну небезпеку (табл. 2, а); дефекти столярного та слюсарського виконання (неточне припасування окремих елементів, занадто великі периметричні зазори) (табл. 2, г); деформація окремих елементів: корозія деталей запірних пристроїв, застосування петель, скоб і висячих замків низької якості або «мікроскопічних» розмірів», які замість того, щоб ускладнювати злочинні наміри, заохочують до них зловмисників (табл. 2, б-в).

Окрім дефекту охорони вищевказані елементи також спотворюють образ сакральної споруди. Риштування нищать фасад вулиці і руйнує містобудівну ситуацію; грати та невідповідна столярка руйнує сприйняття деталей.

Серед багатьох факторів, що відрізняють сакральні об’єкти від інших, але мають суттєве значення для системи тривожної сигналізації, слід звернути особливу увагу, передусім, на розпорошене розташування по всій території сакрального комплексу мистецьких витворів, що підлягають охороні, а також на складну архітектуру та багатий декор інтер’єру, який дозволяє зловмисникам непомітно залишитися у храмі.

До особливо небезпечних місць всередині костелу, на яке необхідно звернути особливу увагу при проектуванні систем тривожної сигналізації, слід зарахувати такі:

• бічні каплиці;
• вівтарі (конструкція вівтаря, як правило, запевняє злочинцю легку можливість сховатися);
• дуже великі сповідальні;
• хори та конструкції старих органів.

Цілодобова охорона та оснащення системою тривожної сигналізації відокремлених бічних каплиць є ефективною формою захисту (табл. 3, а). Поєднання пристроїв механічного захисту з електронними, що працюють постійно, дає найкращу гарантію безпеки для пам’ятки, щоправда, при цьому, порушується естетичний вигляд та цілісність сприйняття мистецького твору.

Одним з найбільш істотних елементів  в загальній системі охорони проти злому й нападу в сакральних об’єктах є індивідуальний захист надзвичайно цінних мистецьких творів. Індивідуальний захист набуває особливого значення, якщо є прагнення максимально обмежити доступ для туристів (табл. 3, б).

Максимальну охорону можна забезпечити, лише скоординувавши всі типи безпеки – механічні, системи сигналізації та фізичну охорону, при цьому не руйнуючи цілісного сприйняття пам’ятки. Перед початком інсталяції системи охорони необхідно розробити концептуальний проект. Може здаватися, що це непотрібні витрати, але насправді це дуже хибна думка, адже саме в процесі розробки даного проекту слід звертати увагу не тільки на тип охорони але також і на спосіб розміщення охоронних засобів (табл. 4).

Так, прокладання кабелю охоронної системи між цеглинками кладки хоч і кропітка робота, але вона приховує систему охорони (табл. 5, а). Розміщення датчиків пожежної охорони також потребує певної майстерності і второпності (табл. 5, б). Освітлення фасаду сакральної пам’ятки не тільки підвищує її охоронну здатність, але також створює додаткову туристичну привабливість у вечірній час. Храм же, занурений у темряву, створює враження беззахисного та легкодоступного для злодійських посягань (табл. 5, в).

Немає ідеальних рекомендацій щодо індивідуального захисту пам’яток старовини. Обрані вирішення значною мірою залежать від фантазії проектувальника чи виконавця системи, однак навіть дешевим і простим способом можна досягти цілком задовільних результатів.

Духівництво та релігійні громади, які здійснюють управління об’єктами сакрального мистецтва та культури, повинні пам’ятати, що керують не своєю власністю, а найбільшими сакральними та національними цінностями, цілісність та непорушність яких необхідно берегти з найбільшою турботою та відповідальністю.

Др. Лілія Гнатюк
Національний авіаційний університет, Україна

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ