«Багатоликий Замок Радомисль» 

Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» поєднує у собі декілька визначних історичних ролей – фортифікації, давньої паперової мануфактури, музею українських домашніх ікон, ландшафтного парку, парку скульптур, пам’ятника на воді… «Замок Радомисль» -  учасник та перший в Україні дипломант проекту Ради Європи «Віа Регія – культурний шлях Ради Європи» -  є одним з найцікавіших туристичних об’єктів культурного шляху, що проходив через 8 європейських країн ще 1500 років тому. (Фото 1) 

Важко повірити, що лише п'ять років тому на цьому місці були розвалини старого млина, які відомий український лікар, співачка й громадський діяч Ольга Богомолець придбала в м.Радомишлі Житомирської області для того, щоб створити там перший в світі музей української домашньої ікони…

Понад п'ятнадцять років Ольга Богомолець збирала українські домашні образи, купувала іх на «блошиних» ринках. Разом із однодумцями повертала до життя, здавалося б, безнадійно зруйновані  ікони, створені українськими майстрами у XVII-XIX ст. За роки колекція ікон розрослася настільки, що вже не вміщалася у підвалі будинку і  потребувала окремого приміщення — i чималого, адже налічувала понад п'ять тисяч екземплярів. Пошук такої будівлі і привів у Радомишль, де продавалася ділянка з напівзруйнованим млином… Трохи далеко – 86 кілометрів від Києва, але недорого і затишно.

Окрім мрії створити музей-дім для домашніх  ікон у господарки більше нічого не було. Ні проекту, ні бізнес плану, ні плану робіт, ні генпідрядника... Тому відбувались роботи наступним чином - після придбання млина, який за роки занедбання перетворився на смітник - три місяці вивозили  60 вантажівок  сміття, тракторами і підводами, потім облаштовували навколишню територію. Зробили з бетонних плит дорогу – під’їзд до майбутнього музею, потім за допомогою машини-помпи відкачали мул із дна ріки, далі підняли рівень островів, які постійно затоплювало, укріпили дерева, щоб їх не виривало з болота… У перший рік більше ні на що грошей і будівельних сил не вистачило…

Архітектори, яких запрошували на допомогу, або називали неймовірні суми за свої послуги, і при тому розводили руками, кажучи, що ...у будівлі немає фундаменту (але ж вона стоїть вмурована в скелю!) - тож треба її всю піднімати на домкрати і заливати фундамент, або пропонували робити бетонні опори  і заливати перекриття між поверхами, або вимагали план реконструкції музею - якого тоді ні у кого не було, як і розуміння того, як він буде функціонувати, була тільки мрія і віра в те, що це треба здійснити. Тож  виконували ті роботи, які були першочерговими і на які вистачало фінансування, все власними силами.. Відгукнулися лише такі самі ентузіасти, відомі художники і архітектори - Анатолій Гайдамака, Олександр Поліщук, Лариса Скорик, Герберт Пастерк (австрійській архітектор), які надавали безкоштовні консультації і професійні поради. Конструкції мостів, вежі, художній і технічний нагляд провадив  художник-реставратор Віктор Москалець.

На другий рік почали реставрацію стін самої споруди колишнього млина і відбудову вежі. Коли зацікавились, чому у колишнього млина замість вікон – бійниці, з’ясувалось, що водяний млин був збудований наприкінці ХІХ на початку ХХ століття на підвалинах значно давнішньої споруди – папірні Києво-Печерської лаври. Мануфактура, оточена водою з усіх боків і захищена від ворогів, була найдавнішою в центральній та східній Україні. Зазирнувши в історію довідались, що у 1612 році архімандрит Києво-Печерської лаври  Єлисей Плетенецький саме на цьому місці заснував першу в центральній Україні фабрику з виробництва паперу з коноплі, льону і кропиви. На гранітній скелі, оточеній водою з усіх боків, виросла фортифікаційна споруда. Виготовлений папір за течією річок Мики, Тетерева та Дніпра на плотах сплавляли до Лаври. Вже у 1616 році на радомишльському папері було надруковано першу книгу Києво-Печерської лаври – «Часослов». Приблизно через 80 років під час Руїни папірня була зруйнована і лише сьогодні, через 300 років, відновлена. Автором креслень обладнання для папірні, зробленими за старовинними гравюрами, став також Віктор Москалець.

Майже рік тривала поетапна заміна дерев’яних опор, які тримають міжповерхові перекриття, а також реставрація втраченої кладки на зруйнованій центральній частині вежі. Ремонтні і реставраційні роботи проводили з дотриманням стародавніх будівельних технологій. Всі необхідні для реставрації елементи відтворювалися вручну, за старовинними методами. Так, нові дубові опори, двері, лави і столи для трапезної зали виготовляв вручну місцевий столяр – Віктор Руденко, так само, як це робилось 100 і 200 років тому.

На третій рік над будівлею старого млина встановили нарешті дах і вставили вікна. Поступово, приходило відчуття, яким має бути майбутній музей. Тривали безкінечні пошуки - як, без зміни історичного планування будівлі, без руйнації існуючих стін, зробити, щоб різні функції майбутнього замку- музею не заважали одна одній, де влаштувати сходи, де робити туалети, де ставити піч... На четвертий рік  був встановлений котел і система опалення, тому роботи могли продовжуватися і взимку в інтер’єрах – там в більшості робітники просто вручну вишліфовували старе каміння і цеглу, потім білили деякі стіни - там де мали б бути ікони. Таким чином, за п’ять років у замку повністю відтворили інтер'єри XVII-XIX ст. (Фото 2)

Перлиною історико-культурного комплексу «Замок Радомисль» став  єдиний у світі Музей української домашньої ікони, з експозицією «Душа України», яка складається з понад 5000 тис. ікон XVII-XXI ст. з усіх регіонів України, що зібрала у своїй приватній колекції Ольга Богомолець. Образи були перевезені до музею на четвертому році реставраційних робіт для формування експозицій.  Так, протягом наступного року були сформовані зали – Домашні іконостаси на полотні з центральної України і зала «соцреалізму» - покалічені і понівечені ікони, образи з виколотими очима, прострілені, скриня, скатертина і віконниці, зроблені з образів. Згодом з’явилася зала психоетнографічних регіональних особливостей України -  домашні образи, писані народними майстрами Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Полісся, Сіверщини, Галичини, Гуцульщини, Закарпаття, Луганщини...  Гуцульські подорожні складні, козацькі ковчеги, барокові професійні ікони, ікони вирізьблені на дереві, вилиті з  металу, писані на склі. Є там і ікони на всілякі потреби – на одній перерізали пуповину три покоління бабок-повитух у 18-19 столітті, ікони помічниці у заплідненні, у пологах, у вигодовування немовлят, захисники дітей, які загинули до хрещення.  Пізніше були створені – Обрядова зала з образами, які колись були в церквах, але після їх руйнації зберігалися у домівках і Зала ікон писаних темперою. Остання експозиція формувалась понад рік – нею стала Богородична зала, яка налічує 120 унікальних образів Пресвятої Богородиці. У музеї поруч знаходяться ікони католицькі, греко-католицькі і православні. Унікальною пам'яткою музею є і кам'яна придорожня ікона святого Миколая Чудотворця XVII століття.. Вона досі зберігає на собі відбитки та енергетику тисяч людських рук і ніколи, навіть узимку, не буває холодною.

«Я маю особливі почуття до цього замку-музею. Насправді для мене це не музей, це новий дім для моїх «ікон-сиріт». Більшість з них були занедбані, викинуті на барахолку і лише тут після років поневірянь нарешті знову отримали свою домівку і повернулися до людей, щоб відродити знищену радянською владою історичну пам'ять нашого народу. Роботи ще дуже багато – каталогізація, паспортизація і постійна реставрація. Я мрію, що скоро в замку-музеї будуть проводитися міжнародні культурологічні і історичні конференції, і багато людей зможуть доторкнутися до справжньої «Душі України»,- ділиться фундатор історико-культурного комплексу  Ольга Богомолець. (Фото 3,4)

Сьогодні історико-культурний комплекс «Замок Радомисль» є величною архітектурною спорудою  загальною площею 2500 кв.м. Архітектурний ансамбль витримано в стилі фортифікаційної споруди, з притаманною їй аскетичністю, величчю та функціональністю. Сучасників споруда вражає і тим, що стоїть без фундаменту – вмурована в скелю, що занурюється вглиб землі на кілометри і котру з усіх сторін омивають води ріки Мики.

Відтворений ландшафтний парк, водоспади, затишні острівці, з’єднані між собою кам’яними містками, природні цілющі джерела, унікальний ірисарій, де цвіте понад 60 сортів ірисів, подарованих замку всесвітньо відомим  ірисоводом Ігорем Хорошем -  усе це створює неперевершене відчуття гармонії з природою. На території комплексу знаходиться монумент, що пливе  по річці. Це — єдиний на території сучасний пам’ятник - архімандриту Києво-Печерської лаври, засновнику Папірні, Єлисею Плетенецькому, створений скульптором Владом Волосенко. (Фото 5)

За підсумками першого року своєї діяльності «Замок Радомисль» став прикладом популярного й активно відвідуваного приватного музею. За півтора роки діяльності у комплексі побувало вже майже двадцять тисяч відвідувачів. Сьогодні у замку, окрім музею, функціонують виставкова зала для змінних експозиций, концертна зала, обрядова зала для розпису молодят, зала для проведення конференцій і семінарів, міні-готель з відтвореними інтер’єрами 18-19 століть, відроджена папірня..

На території проходять екскурсії ландшафтним парком і Червоній книзі для молодших школярів, для середньої школи – історія релігій і Середньовіччя, а для дорослих – екскурсія музеєм домашньої ікони. У наступному році експозиція для школярів буде розширена залом  «Таємничі трави - отрути» з 50 експонатами трав, що використовувались у давні часи для отруєння та виведення зі строю ворожих армій. Експозиція для дорослих – доповнена залом, де можна буде ознайомитися з старовинними мапами, начинням, зброєю та господарськими речами. А для молодят у вежі замка вже будується Капличка унікальної ікони Богородиці з Веселкою. (Фото 6)

«Замок Радомисль» активно співпрацює і з молодими художниками, скульпторами, народними майстрами, колекціонерами та меценатами щодо організації  та проведення майстер-класів, виставок  предметів історії, культури та мистецтва. На останніх пленерах побували і молоді, і видатні художники України. В залах замку готують свої курсові роботи студенти культурологічних і релігійних вищих навчальних закладів.

Концертна зала замку призначена для камерної музики, її акустика відповідає найвищим європейським стандартам. У цих стінах вже виступали Народна артистка України Ніна Матвієнко, солістка Віденського оперного театру Саліна Александрова, Заслужений колектив польської культури камерного ансамблю ім. І.Ф. Добужинського, камерний квартет Національного оперного театру України. А за чорним роялем в кутку Концертної зали б’є природне джерело, в якому живе амфібія – жабка Гертруда, яка невідомо яким чином потрапляє через скелю у приміщення. Це джерело робить інтер’єр Концертної зали «Замку Радомисль» унікальним у своєму роді. Саме  ця джерельна вода колись рятувала від спраги людей, що у давнину переховувались у фортифікаційній споруді під час нападу загарбників. Відновлена наприкінці 2012 року середньовічна папірня стала єдиним місцем в Україні, де можна  власноруч виготовити папір, з унікальним старовинним водяним знаком, повернувшись в часи, коли кожен аркуш, виготовлений вручну, слугував ідеям просвітництва та духовності.

Сьогодні «Замок Радомисль» – це ще  і центр «зеленого туризму». Хвойні ліси, які тягнуться на десятки кілометрів навколо, очищують повітря та насичують його киснем та ефірними оліями. А вода з двох водоспадів, які навіть взимку не замерзають, розбиваючись об скелі, створює у повітрі високу концентрацію негативних аероіонів і утворює на прилеглій до замку території унікальний мікроклімат, який покращує роботу імунної і серцево судинної системи. (Фото 7)

 Повернення до витоків, відновлення «Замку Радомисль» і радомишльської папірні стало новою сторінкою розвитку туризму в славній історії древнього міста Радомишль, в якому мешкає зараз лише 13000 людей. Наразі сьогодні кожен має можливість потрапити в це унікальне духовне зосередження, місце, де сконцентрована багатовікова душа українців і доторкнутися до «Душі України» – єдиного в світі музею української домашньої ікони.

Наталія Чурікова,
Юрій Рудницький,
Оксана Лисак